Кожному з нас довелося сособисто зустрічатись з несправедливістю на робочому місці. Статистично, це ймовірно була банальна затримка зарплатні, відміна “бонусів” чи спонукання до понаднормової праці та виконання робіт, які не передбачені трудовим договором або, наприклад, дискрімінація за віком, статтю, релігією чи політичними симпатіями… Гірше, коли це випадки необгрунтованих штрафів, чи несвоєчасне впровадження стандартів організації (безпеки) робочого середовища.

Якими б вони не були, а все ж кожен конкретний прояв несправедливості на робочому місці це та іскра, з якої може та повинна розгорітись боротьба робітників за свої права. І тут одразу ж варто помітити, що на одну (самотню) людину-працівника можна з легкістю натиснути (бюрократично чи економічно) чи навіть просто звільнити! Хто ж з нас має можливість, кошти та час вести судову тяганину, чи то їхати зі скаргою до Мін’юсту? (І кого з нас там приймуть та вислухають?) Якщо стисло — самотужки робітник не має практично жодних важелів впливу на своє недоброзичливе керівництво.

Нажаль така вона, наша сувора трудова реальність: коли робітник врешті наважується звернутись до керівництва зі своєю проблемою (і тут не важливо — несміливо він просить, чи рішуче ВИМАГАЄ справедливості) — у кращому випадку його скаргу проігнорують, а в гіршому, — відправлять самого куди подалі (на ринок праці). У виняткових, жахивих випадках, стається так, що працівника, котрий наважився “підняти голову” чи “гавкати на руку, яка годує”, буквально “витискають до останньої краплі” — доводять до межі у всіх сенсах цього слова.

Зважаючи на колективність нашої праці, трудова несправедливість впливає не тільки і на стільки на окремого працівника, як зачіпає цілу “команду” трударів — зміну, відділ, цех… Закономірно виникає питання: “А якщо до керівництва звернусь не я ОДИН, а ми РАЗОМ?”

Опираючись на багатий історичний та власний, юридичний, досвід, можемо з усією відповідальністю та без пафосу заявити: “Один у полі не воїн!“

І саме тут відкривається у всій красі організація колективного спротиву. У згуртованих робітників є реальна влада над робочим процесом (все до сміху просто: якщо умовний “завод” простоює — роботодавець не отримує прибутку — ми можемо “притиснути його до стінки” своїм спротивом). В організованих трударів виникає унікальна можливість сфокусувати спільні зусилля — наприклад, вийти на страйк, виділити кошти та слідкувати за перебігом судових проваджень, чи просто допомогти один одному в скрутній ситуації шматком хліба, добрим словом та міцним кулаком.

Коли ми згуртовані та єдині в своєму колективі, тільки в тоді в нас з`являються дієві важелі впливу: тепер колектив має Голос, може вимагати захисту своїх, закріплених законом, прав в рамках однієї трудової команди.

Далі краще — успіх кожного організованого колективу на ниві захисту своїх прав є найкращою та найдієвішою рекламою для подальшої колективної згуртованості всіх трударів.

Слідуючи за успішною організованою боротьбою спаяних колективів, все більше ширитиметься коло трударів, які зможуть опертись на їх досвід, чи навіть напряму звернутись за організаційною допомогою. Так, первинні “локальні” профспілки зможуть об’єднуватися в територіальні, регіональні та національні професійні організації. В перспективі, масові національні профспілки трударів зможуть добиватися змін в державному законодавстві: підвищення мінімальної зарплати, достойних пільг, та справедливих пенсій! І все це може бути абсолютно легально!

Якщо у вас є проблеми на підприємстів і ви не знаєте, що робити, то заповнюйте анкету на нашій сторінці. Наш юрист зв’яжеться з вами та надасть безкоштовну консультацію.